Свиняче правління

У великому дворі, посередині Європи Жив заможний чоловік, господарство вів. Мав гектарів сто землі, кількасот голів худоби, Річки дві, що і не видно оком берегів… За худобою не дбав він - у хліві стогнала, І за їжу працювала для його добра. Це одне велике горе звірів об'єднало І господаря прогнати їм пришла пора. Свині з хліву обізвались,у багнюці рила: -Доки це терпіти будем ? Геть панську сваволю! Станьмо вкупі, милі браття, бо ми разом – сила! Годі нам в хліві конати! Вирвемось на волю! -Чи ж ви бідні, поросята? Чи вам жити важко? Лежите собі в сараї, до роботи зась! Ну а ми на полі орем кожен день так тяжко – Коні свиням говорили. – Повставати час! От зібралось добре панство на кривавий суд, Та господар втік із хати у сусідній двір… Виливали свині з хліва вслід йому весь бруд, Звинувачення про злочин внесли на папір. Полягло голів чимало від скажених псів- Вірних слуг господаря, що покинув трон, А сам тишком у сусіда у гостях засів, Та частенько йому сниться золотий батон. А тим часом в господарстві почалися зміни: Річка Чорна повернула у сусідній двір, Почали тварини зводить від сусіда стіни, І до влади розпочався головний відбір. Свині рохкали, що зможуть керувати вдало, Річку повернуть до двору. Заживуть на славу! Побрехеньками худобу свинство годувало, Кожен день зібравшись в раді на нову виставу. Коні владу доручили свиням товстопиким, Вже у мріях на галяві смакували трави… Та було розчарування надто завеликим… Свині їм приготували зовсім інші страви… Так і гнуть горби коняки, орють свиням поле І їдять гнилий буряк та жорстку солому… І, мабуть, не буде щастя їм уже ніколи… Бо коняки, жаль, не треба в світі цім нікому…