Україно!

Україно –мила, люба, Ненечко моя! Сивою росою Вкрилась голова. Зморшки малювали На твоїм лиці, Пензликами горя, Картини біди. Ріки сліз тебе вмивали, Серце розрива. Хустку чорную вдягали, Від скорбот вмира. Носить вітер попіл По твоїй землі. Розривають на частини Тебе вороги. Стогнеш ти від болю Матінко моя. Бо схиляє твою спину До землі біда. Та я вірю, що Господь Не залишить нас. Милістю Своєю Воскресить всяк час. І засяє світло Його у пітьмі Піднімуться з колін, Матінко, твої сини. І знімеш ти хустинку Чорну з голови. Вдягнеш ти віночок З квітів польових. Вмиєш ти водою з джерела лице. І зійдуть всі зморшки, Красоту верне! І воскреснеш, як той фенікс, З попілу востав. І розправиш свої плечі, І вдихнеш життя. Ріки вод живих, Потечуть в тобі, Заколоситься врожай, На твоїй землі. І розправлять крила Над тобой птахи, Задзвонять дзвіночком Дитячі голоси. Радістю, любов’ю Вкриється земля І прославиш в серці Господа Отця!!!