"Віршована притча про те, що людина, яка змогла зрушити гори починала з того, що перетягувала з місця на місце дрібне каміння"

Через руїни, крізь попіл і дим в зачарованім лісі, Всюди туман і неспокій, і стиснуті пазурі страху, Руки дрижать, свідомість немов у завісі, Стіни мовчать і нагадують Кафки комаху. Змінюйте світ, розбиваючи в кров свої руки, Ранку не буде, бо Сонце не йде до лякливих, Тільки крізь терен, болота та купи багнюки, Зможеш побачити сивість думок справедливих. Поля лабіринтів, бентежні нулі, одиниці, Розкиданий слід і погляд очей доленосний, Поринувши вглиб – максимально розширюй зіниці, Здолаєш себе, вступивши у бій смертоносний. Роби неможливе! Ти скажеш: «Зрушити гори? Навіщо? Тут все на місцях» У відповідь чуєш: «Все просто. Почни з одного камінця».